25.07.2024[Talk]

Тетяна Висоцька про порятунок батьків

Ведуча “Вікна-новини” та “ДНК. Свої” на телеканалі СТБ, а також загальнонаціонального марафону “Єдині новини” Тетяна Висоцька розповіла про батьків, які на початку повномасштабного вторгнення опинилися в окупації. Рятувати найдорожчих з рідної Херсонщини Тетяні довелось самотужки, оскільки її чоловік Олексій від 24 лютого захищає Україну у складі Сил оборони. Цей болючий досвід, а також прагнення допомагати землякам силою свого голосу надихнули Тетяну на авторську рубрику #Херсонськіголоси.

Про порятунок батьків та свекрів, незламність героїв проекту “ДНК. Свої” та про реальні історії херсонців, які опинились в окупації, Тетяна поділилася з нами в інтерв’ю. 

Як вивозила з окупації батьків:

Тетяна Висоцька: У квітні, коли вже була окупація Херсона, стало зрозуміло, що треба виїжджати. Стріляли, захоплювали все підряд. Росіяни вже зайшли в наше місто — я родом з Асканії-Нової. І батьки ризикнули вибиратися через Миколаїв. Довелося пройти дев’ять блокпостів. Переживали страшенно, очистили всі телефони, щоб не дати приводу їх не випустити. Але минуло все нормально. Не виключно тому, що це була перша хвиля, окупанти ще не так, як то кажуть, «шмонали». Зараз тато з мамою з нами — мешкають на дачі.

Натомість батьки мого чоловіка потрапили в окупацію на довгі місяці. Не виїхали відразу, тому що, по-перше, не мали машини, а без автомобіля це зробити складно. По-друге, вони у віці, старенькі, з купою хронічних хвороб. Але коли таки відбулася деокупація, з’явився зв’язок, ми дізналися, що мама дуже недобре почувається. Мені вдалося їх вивезти — це була ціла спецоперація. Зі швидкими, без світла, спусканням свекрухи на ношах із сьомого поверху без ліфта. Але вже в Києві через тиждень мами не стало. Ми дуже боролися, але не вдалося врятувати. Мій чоловік не встиг з нею попрощатися. Його відпустили зі служби, однак коли мами не стало, він був у дорозі до нас.

Тато чоловіка зі старшим сином поселився з нами в одному будинку, знімаємо їм житло у нашому під’їзді. Всі вони з нетерпінням чекають, коли можна буде повернутися — дуже хочуть додому. Особливо батько чоловіка. Але справа в тому, що і його квартира, і моїх батьків розташовані на вулиці смерті — так її називають. Вона йде паралельно до Дніпра, через кілометр — вже річка. А це означає, що там безперервно тривають обстріли. У мого тата вже немає гаража, бо туди прилетіло. Вікна в квартирі забиті, скло повилітало. Куди їхати? У будинок, де мешкають батьки чоловіка, було два прильоти. Їхня квартира ціла, але дірка на одному з поверхів серйозна. Батько чоловіка час від часу зідзвонюється з сусідами. Там залишилося дві чи три родини в дев’ятиповерховому будинку. Приблизно така сама ситуація і в моїх батьків.

Про #ХерсонськіГолоси — цикл оповідей з окупації та прифронтової зони :

Тетяна Висоцька: Суспільство дійсно мало що знає про їхнє теперішнє життя. Люди бояться говорити, окрім того, з ними поганий зв’язок, слабкий інтернет. Тому кожна звістка з окупованих територій для мене дуже цінна. Я розумію, на який ризик йшла людина, щоб хоч якось щось повідомити. Але, звісно, є деякі новини. От нещодавно про Олешки на лівобережній Херсонщині розповідали, буду викладати цю історію скоро.

Дуже складна ситуація з пенсійними виплатами, а там залишилися переважно люди похилого віку. Отримати українську пенсію зараз практично неможливо через те, що треба верифікувати свою картку, що ти існуєш, живий. І тільки тоді тобі продовжать нараховувати гроші. Зробити це вкрай складно. По-перше, слабкий інтернет. По-друге, пенсіонеру розібратися з гаджетами — це ще той виклик. Виживають ті, у кого є хоч якийсь город, бо так можна себе забезпечити найнеобхіднішим. Тим часом росіяни ходять по квартирах та хатах, роздивляються, де є гарні будівлі без господарів, заселяються… Окупація — це, мабуть, після полону найстрашніше, що може статися з цивільними в цю війну.

Виїхати з окупованої території можна, але я була вражена, коли мені сказали, скільки це зараз коштує. Їдуть через Крим, далі — Росію, звідти — в Польщу, Чехію. Це все обходиться щонайменше в 500 доларів з людини. Погодьтеся, це непідйомна сума для пенсіонера, який не може верифікувати свої дані, щоб отримати нещасні 3 тисячі гривень.

Про «ДНК.Свої», яка допомагає українцям знайти рідних:

Тетяна Висоцька: З усього мого журналістського досвіду, а це з 1996 року, це, мабуть, найважчий проєкт у житті. Це такий масштаб болю і травм, що часом витримувати дуже важко. Тому я постійно шукаю золоту середину — бути корисною і при цьому не вигоріти вкрай. Нашій команді, як і всім, хто зараз працює над студійними програмами, непросто — вимкнення світла, ракетні удари. Людей небагато, бо розкидало співробітників по всьому світу. Але які ми відкриваємо разючі історії, які неймовірні герої приходять до нас. Люди, що пережили такі події, — просто за межею прийняття.

В першому сезоні у нас була в програмі військовослужбовиця Оксана Латанська. Це неймовірно сильна мама, яка протягом двох років чекала з полону сина Віталія. Він — нацгварцієць, тримав оборону в Маріуполі. І я пам’ятаю, запитала в неї під час запису програми: «От як вам вдається так спокійно триматися?«Не на нервах, не в сльозах — була вражена силою її духу. А вона каже: «Я потім дам волю емоціям — зараз не можу». І в кінці червня стало відомо, що її Віталій на волі! Це сталося під час останнього великого обміну.