18.11.2025[interview]

Лідерка гурту KOZAK SISTERS: зрада нареченого зробила мене сильнішою

Ганна Козакова — засновниця та лідерка гурту KOZAK SISTERS, які подали заявку на Національний відбір «Євробачення 2026» розповіла про участь у відборі на Євробачення, та про те, як створюється їх музика та маму, яка все критикує.

Навіщо вам участь у відборі на «Євробачення» — що для вас стоїть за цим кроком: амбіції, місія чи бажання заявити про українську культуру в глобальному просторі?

Ганна Козакова: У 2025 році в гурті KOZAK SISTERS діаспори українців Канади з’явилися такі голоси — народний, оперний і класичний, з Канади, Німеччини та України. Вони просто витягли мене як музичного продюсера зі звичної зони комфорту материнської пісні. Для мене це більше, ніж музика — це моя особиста помста ворогу. Я заходжу в музичний простір так само, як на поле бою. Використовую всі стратегії й технології, які в мене є, і б’ю противника нотою, фразою, звучанням. Я відчуваю, що мушу боротися на робочому й музичному фронтах. І так, для мене «Євробачення» не просто конкурс, а ще один полігон цієї місії за життя, дух і відновлення нашої нації. Це не гра. Це моя місія — битися за життя України, за відродження її генофонду, духу і почесного місця у світі.

Як зараз працює гурт Kozak Sisters — чи є у вас чіткий розподіл ролей, чи все будується на творчій синергії?

Ганна Козакова: Гурт — це благодійний проєкт, офіційно зареєстрована благочинна організація, що працює у ці страшні часи випробувань для нашої рідної України. Після державної зради мого партнера — заслуженого артиста Тараса Постнікова, який покинув гурт, країну і мене як наречену — мені довелося взяти всю відповідальність на себе. Я побудувала систему, яка дозволяє KOZAK SISTERS працювати злагоджено й ефективно. У нас є команда: художній керівник Еріка Ситник, головний композитор Валерій Ситник, графічний дизайнер, костюмер, майстер гриму та мейкапу, стейдж-менеджер та два режисери — хореограф і постановник. Також етнограф-історик для консультацій і юрист. Ми відчуваємо потужну творчу синергію, але чесно: найскладніші колаборації — з рідними, з мамою, сестрою і тим, хто зрадив. Наразі ми шукаємо букінг-агента та sales-менеджера в Торонто і Лас-Вегасі. Вірю, що з професіоналами такого рівня гурт підніметься на новий щабель, і ми заново запишемо дебютний альбом «ПИРОГИ З ОЖИНОЮ» англійською.

Ви змогли об’єднати учасниць із різних країн та частин діаспори. Як вам вдалося зберегти єдність і спільне звучання попри відстань?

Ганна Козакова: Моя «небесна скрижаль» — це моє джерело енергії, сили та єднання. Астролог нашого гурту сказав мені: зорі розташовані так, що спрямоване об’єднання людей у моєму векторі дає прискорені результати. І я в це справді вірю. Бо я — ніби клей, що поєднує, але не стирає межі. Я зберігаю унікальність кожного учасника гурту, водночас інтегруючи всі наші таланти в одне — у служіння музиці й чомусь більшому, Вищому. Мабуть, саме тому люди відчувають мою щирість і жертовність, бачать, що це не просто про шоу, а про зміст, і охоче долучаються до проєкту, вкладаючи в нього свою душу.

Розкажіть, як народжується ваша музика — з чого починається процес: з тексту, мелодії чи певного емоційного стану?

Ганна Козакова: Кожна моя пісня народжується з емоції, що буквально рве всередині — що більша прірва між бажаним і реальним, то сильніше проривається творчість. Більшість композицій нашого дебютного альбому — це пісні, що мають материнське коріння. Вони народжені зі слів і мелодій моєї мами, поетеси та діаспорянки Тетяни Білої. Ми працюємо з її лірикою й музикою лише з її благословення, з глибокою пошаною. Зазвичай процес починається з Валерія Ситника — він створює аранжування, добирає автентичні інструменти, формує базу. Потім наша команда вокалістів та інструменталістів доопрацьовує, шліфує, додає своє бачення. І коли здається, що пісня вже народилася — я надсилаю її мамі. І майже завжди чую знайоме: «Все не так! Ви влаштували мені тортури з апельсинами! Ви спаплюжили мою пісню!» І знаєш, я не ображаюсь. Бо в кожному її обуренні — любов і біль автора, який відчуває музику, як частину себе. Так, іноді звучать претензії до нашого надто колективного підходу, до того, що в нас немає одного-єдиного «контролера». Але я впевнена: саме ця мозаїчність, ця колаборація й робить наші пісні живими. Кожен вкладає частинку своєї душі, і водночас усі вони залишаються вкоріненими в материнську основу. Три треки — спільна робота Валерія та мене, Ганни Козакової. Ми творимо на відстані: сперечаємося, миримося, шукаємо, відчуваємо — аж поки не з’явиться те саме звучання, яке змушує серце завмерти й знову забитися в ритмі пісні.

Ваша мама пише вірші, а хто створює музику, аранжування, хто формує загальне звучання гурту Kozak Sisters ?

Ганна Козакова: Ми ніколи не беремо чужого — не співаємо кавери, не крадемо ідеї. Навпаки, даруємо свої пісні всім українцям світу. Кожен, хто хоче виконати нашу музику, може знайти все необхідне: ноти, мінуси, лірику, відео — на порталі «Львів мінус UA». Бо для нас головне — щоб материнська пісня жила, щоб вона звучала у кожному куточку світу, де є українське серце.

Ми — офіційно зареєстрована благодійна, неприбуткова організація. Наша місія — нести українську автентику, материнську любов і силу пісні в світ, передавати її тим, хто любить і пам’ятає Україну навіть далеко від дому. Основа нашого звучання — це троє композиторів, три різні, але гармонійні енергії: Валерій Ситник, наш Моцарт, творець музичної душі гурту; професор Костянтин Чеченя, заслужений діяч мистецтв, який володіє магією старовинних інструментів; і композитори Геннадій Крупник та Віталій Філімончук, ті, хто надають сучасного дихання нашим композиціям. На зорі становлення гурту стиль формував Тарас Постніков. Але після того, як з’явилися звинувачення у справі «Оборотня» і підтвердилася його зрада — ми розірвали співпрацю, щоб вберегти честь і чистоту нашої музики. Сьогодні флагманом гурту залишається Маестро Валерій Ситник — натхненник і серце нашого звучання. Разом із професором Чеченею та етнографом Олександром Гончаренком вони допомагають створювати кожну нову пісню, як молитву, як акт любові, як подих самої України.

У вашій творчості часто звучать народні та етнічні інструменти. Як ви вирішуєте, які саме елементи традиційної музики вплітати у сучасне звучання?

Ганна Козакова: Я відчуваю музику не просто слухом — усім своїм єством, кожною клітинкою. Моє сприйняття надзвичайно тонке, майже нервове — я чую світ крізь його вібрації, дихання, ритми. Перед початком роботи завжди консультуюся з професором Костянтином Чеченею та етнографом Олександром Гончаренком. Разом з інструменталістами ми створюємо живі записи старовинних інструментів, щоб у кожному звуці було життя, душа, історія. Поєднання народного звучання з сучасними техно-елементами — це завжди тонка межа між автентичністю та інновацією. Я ніколи не додаю інструмент лише тому, що він гарно звучить — усе підпорядковане моєму внутрішньому відчуттю гармонії. Якщо не відчуваю єдності з інструментом — він просто не звучить у нашій музиці.. Старовинні інструменти — скрипка, цимбали, колісна ліра, дуда, кобза, сопілка — вплітаються в аранжування, щоб створити потрібну атмосферу — від меланхолійної до вибухової.

Після запису більшості пісень музиканти зізналися: у моїх композиціях відчуваються нотки Ірландії, кельтський дух і шаманські ритми. І, можливо, вони мають рацію, бо в кожній пісні живе щось первісне, прадавнє, те, що виходить за межі часу й кордонів.

Що для вас головне у творчості Kozak Sisters — передати українську автентику чи створити щось нове, сучасне на її основі?

Ганна Козакова: Щоб передати справжню українську автентику, варто лише послухати ансамбль стародавньої музики, створений ще у 1981 році професором Костянтином Чеченею — легендарною людиною, яка першою поклала гітару в руки моєї матері, коли я ще була маленькою дівчинкою й навчалася у музичній школі №21. Саме з цього почалося моє знайомство з глибокою музичною традицією, яка тепер проростає у творчості гурту KOZAK SISTERS. Від моменту заснування гурту моя мрія — поєднати материнську діаспорянську пісню з Торонто з магією старовинних українських інструментів, створивши щось, чого ще не існувало: інноваційне, надсучасне, але водночас глибоко корінне. Надихаючись народними мелодіями, автентичними обрядами й сучасними технологіями, навіть тими, що базуються на штучному інтелекті, я прагну створити новий синтетичний транс-жанр, своєрідну музичну машину часу, у якій зустрінуться минуле й майбутнє. Там, де стародавня магія інструментів переплітається з етно-інтроспективним техно, народжується музика, що не має меж — ні у просторі, ні у часі. Це простір любові, сили й пам’яті, який звучить серцем України.